Нам нині, як ніколи, потрібна солідарність, підтримка співвітчизників та віра в Бога, що Його милістю настане мир в Україні.
Публікуємо вірш публіциста, робітника релігійної громади кафедрального собору УПЦ, який роками працював з нами і зараз завдяки своєму таланту висловив почуття звичайної людини. Стражденної, але незламної.
НАША ДОЛЯ
Моя, то ваша люди доля,
А ваша доля, то моя.
Неначе клен у чистім полі,
Од вітру хилиться стогна.
За лютим вітром іде листя,
За хмарами прийшла біда.
Вже не повернеться ніколи,
Не спокій той, не та краса.
Північний буревій без жалю,
Влітає в села і міста.
Сади вишневі запалали,
Була хатина, та нема.
І не примара то, не сон,
Гримаса смерті поряд з нами.
Та не злякати тих людей,
Що з Україною думками.
Моя країна, ніби мати,
Благословенні ті слова.
Про нашу переможну долю,
І син почує, і дочка.
Зупинить сильною рукою,
Й прославить історичну мить.
І Київ, батько наш одвічний,
Як в сиву давнину століть.
Аж ось, на тяжкеє те диво,
Теплом повіяло здаля.
Тихенько хмари розступились,
Віддав загублені життя.
В однім ряду, живі і мертві,
Ідуть до праведного бою.
Із прапором, в крові запеклім,
Ведуть героїв за собою.
Погляньте, встала Україна,
Та у світанок, в гожий час.
Дітей збирає, помолімось!
І з Богом знайдем волі шлях.
То знайте, що минеться лихо,
І промінь правди і добра,
З тобою набирає сили,
Не здолана, шанована земля.
Там клен стоїть у новім полі,
Зеленим листям всіх віта.
Моя, то ваша люди доля,
А ваша доля, то моя.
Олександр Данілевський
