20 червня в Галереї «Соборна» відбувся концерт-проповідь протоієрея Романа Барановського (фоторепортаж)
Настоятель храму в ім’я святителя Михаїла, духівник сестринства милосердя на честь преподобномучениці великої княгині Єлизавети зібрав цього вечора велику залу прихильників своєї творчості. Частина зібраних коштів пішла на будівництво Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового.
«У добрих намірах нами керує Господь, а все зле ми робимо самі. Тому така велика справа, як побудова церкви – це не є справа людська. Це Бог кличе ту чи іншу людину, користується у Своїх намірах її розумом, її серцем. Сам Господь будує церкву».
Протоієрей Роман Барановський
«Дякую «Золотим куполам», яким Господь запалив серця пісенними проповідями»
Вечір відкрив організатор свята – керівник Клубу православної пісні і творчості Олексій Ахаїмов. Спочатку кілька пісень виконали самі учасники Так, пісню отця Романа «Сестра милосердя» запропонував музичний керівник ансамблю «Золоті куполи Києва» Володимир Шинкарук – саме він написав оригінальне аранжування цієї пісні, яка так усім полюбилась. А дует Олександр і Лілія Коняєви заспівали легенду про зруйновану церкву – твір зі свого першого альбому «А ми живемо...». Потім ведучий надав слово отцю Роману, який звернувся до зали зі вступним словом:
- Доброго дня, дорогі брати і сестри! Дякую всім вам, що завітали на нашу зустріч, дякую «Золотим куполам», яким Господь запалив серця пісенними проповідями, які палають бажанням донести до слухачів свої переживання, поділитися своєю радістю спілкування з Богом. Пісня висловлює те, що не можна передати словами, пісня нагадує, що і в допотопний час люди співали, і що й Ангели на небі співають, славлячи Бога.
У конфуціанстві тих, хто порушував музичні канони, живими закопували в землю – так суворо ставилися філософи, послідовники Конфуція, до композиторів. Бо вони розуміли, як музика, мелодія може впливати на людей, особливо молодих, що мелодія може привести до збочення, деморалізації. Один шаман в інтерв’ю писав: «Коли я б’ю, у свій бубен, демони, як солдати, шикуються переді мною». Тому так не цікаво сьогоднішнім молодим людям слухати народні пісні, адже саме ці пісні найближче стоять до церковного співу. І вже потім іде класична музика, адже композитори – люди пристрасні, деяких з них ми знаємо як збоченців, які навіть продали свою душу дияволу. На жаль, зараз Церква не має впливових засобів, щоб дієво впливати на маскультуру.
Отець Роман виконав цього вечора багато цікавих, хвилюючих пісень, за що отримав сердечну подяку глядачів та букети живих квітів. А після концерту отця Романа ще довго не відпускали вдячні прихильники його проповідей та пісенної творчості.
Першим пролунав романс «Чорний колір» в обробці Степана Руданського. «Це колір смерті, колір жалоби, який відокремлює нас від суспільства, - сказав отець Роман. - Він свідчить про те, що ми, священики і монахи, маємо вмерти для пристрастей і жити лише для Бога».
Отець Роман повідомив, що не так давно повернувся зі Святої Гори Афон, яка «потерпає зараз від тиску світу цього»:
- На жаль, багато людей приїжджають на Святу Гору не для молитви, а тільки в пошуках видовищ. Європейська спільнота пропонує монахам 4 млрд. євро з однією умовою – дозволити впустити на гору жінок. І містечко в Греції, з якого монахи відправляються на Афон, перетворилось на розсадник розпусти, в якому творять свої безчинства на пляжі нудити. Не дозволяли раніше такого морального падіння поблизу святого місця, не було раніше такого, щоб православних не пускали поринути у Святий Йордан саме в тому місці, де пророк Іоанн Хреститель хрестив народ і де хрестився Сам Господь. Чотири роки тому ізраїльська поліція «заради миру і безпеки» закрила для віруючих цю святиню.
«Під кулеметним вогнем важко залишатися атеїстом»
«Нет, не гибнут бойцы,
а приемлют венцы…»
Значна частина пісенної творчості отця Романа присвячена військовій та патріотичній тематиці – «Я – солдат», «Ой рано-рано, ранесенько», «Нет, не гибнут бойцы» та інші. Адже в 1992 році, коли точився військовий конфлікт між Грузією й Абхазією, за благословенням Патріарха всієї Грузії Іллі отець Роман певний час був капеланом батальйону морської піхоти в Абхазії.
- І там необхідно було шукати в собі сили залишатися священиком, - згадував отець Роман. – Так сталося, що тоді мене відразу не сприйняли як священика, а дали військову форму, автомат, дві гранати, бо кожна людина там сприймалась як бойова одиниця. І тільки на передовій, перед боєм, я домігся від командира, щоб мені дозволили одягнути підрясник і відслужити молебень. Банда Шаміля Басаєва знала про це і вже пізніше я на радіостанції почув її враження про цю подію: «Якщо ми впіймаємо вашого попа, ми його повісимо». Саме там, на передовій, я відчув, наскільки священик потрібен людям і, зокрема, у війську. Люди воцерковлялися, молилися, бо під кулеметним вогнем важко залишатися атеїстом. Відбувається перебудова душі, у стресових і загрозливих ситуаціях людина стає кращою...
«У добрих намірах нами керує Господь, а все зле ми робимо самі»
Отець Роман:
- Не так давно в тому селі, де народилися мої діти і прадіди, ми заснували новий монастир. Ви, мабуть, чули, що трудами нашої парафії вже засновані монастир на честь Казанської ікони Божої Матері, жіноча обитель на честь Афонської ікони Божої Матері, і ось тепер заклали монастир на честь преподобного Силуана Афонського. Цікаво: ми спочатку знайшли цілюще джерело й лише потім дізналися, що колись давно там стояла церква, яка одного разу провалилася під землю разом з людьми, і на тому місці забило цілюще джерело. Тобто ми не відшуковували це знамените місце, а Сам Бог привів до нього. У добрих намірах нами керує Господь, а все зле ми робимо самі. Тому така велика справа, як побудова церкви – це не є справа людська. Це Господь кличе ту чи іншу людину, користується у своїх намірах її розумом, її серцем. Сам Господь будує церкву.
«Святая мать, Елизавета, нам покаянье испроси…»
Отець Роман:
- Ми молимо святих, щоб вони відкрили нам двері покаяння. Людина просить Бога: «Господи, дай мені каяття!» Адже ми з вами дуже часто зустрічаємось з тим, що на сповіді не можемо каятися, серце не відчуває каяття. І ми ще і ще раз приходимо на сповідь, довбаємо цей лід нашого серця.
Сестринство милосердя виникло не як департамент соціальної роботи, бо ми з вами – не католики. Найголовніша наша справа – очищати власні серця: якщо я перемагаю в собі зло, то приймаю участь у перемозі космічного зла. І та чистота сердечна, яку здобуваю, відображається на всьому суспільстві, на всьому світі. Господь каже: «Дай мені своє серце», а не «Покажи мені свої добрі діла». Добрі справи нічого не варті, якщо вони зроблені не з чистим серцем, не для Христа. Місія сестер милосердя – стати милосердними, сестра може поговорити з хворим і передати йому часточку цього світла. На обличчі сестри милосердя ми повинні бачити світло не від світу цього – сяйво вічного життя…
Завершуючи концерт-проповідь, отець Роман запросив усіх бажаючих на Літургію в храм святителя Михаїла, в якому 28 червня співатиме відомий ансамбль богослужбового співу «Стрітення». А ввечері того ж дня, о 16.00, цей чудовий творчий колектив співатиме в Галереї «Соборній».
.gif)
