Єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр: «Бажаю всім достойно пройти поприще Великого посту!»
15 лютого, з благословення Блаженнішего Митрополита Володимира, секретар Предстоятеля УПЦ єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр
з читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського у дерев’яному храмі на честь Усіх святих, розташованому на місці будівництва Свято-Воскресенського кафедрального собору. Після богослужіння владика Олександр звернувся до пастви з повчальним словом:
— Вітаю вас, отці, браття і сестри, із Великим постом, який розпочався нині! З весною християнської душі, яку ми щороку переживаємо, щоб із чистим серцем прийти до свята, яке Господь дарує нам до Світлого Христового Воскресіння.
Пасха Христова, Воскресіння Христове є епіцентром усього нашого буття, ради якого звершилася людська історія, центром, до якого тяжіє кожна християнська душа.
Якщо не було Воскресіння, то і віра наша марна, і проповідь наша марна, - говорить апостол. Отже, маючи перед собою взірець Пасхи Христової, великої спокутної Жертви Христа Спасителя, яку Він приніс на Голгофському Хресті, всі ми сьогодні, падаючи ниць перед Христом Господнім і Його великим подвигом, взиваємо: «Помилуй мене, Боже, по великій Твоїй милості!»
У попередні неділі, які готували нас до Великого посту, ми в євангельських читаннях чули про те, заради чого нам потрібне покаяння і яким воно повинно бути. Нам подавалися зразки митаря і фарисея, подавався зразок блудного сина. Нам, врешті решт, було подано у вчорашньому євангельському читанні спомин Адамового вигнання з Раю.
Господь позбавив людину того, чого вона, власне кажучи, позбавила себе сама. Маленька заповідь, яка була дана Господом у Раю першим людям, — не їсти від плода пізнання добра і зла, була порушена тільки тому, що людині, мабуть, по її вродженій заздрості, — хотілося пізнати те, що знає Бог, стати такою, як Бог.
Можливо, і не було в тому плоді пізнання добра і зла того, що б давало те знання, проте сама заповідь, сама моральна поведінка людини, яка ослухалася свого Творця, свого Батька, вже стала тою причиною, яка розірвала зв'язок між Богом і людиною. Людина побачила, що вона нага, Єва почала спихати вину на змія, Адам — на Єву. Вийшов замкнутий круг, коли людина згрішила. Згрішила, власне, не тим, що з’їла, а тим, що порушила заповідь — заповідь того маленького посту, яку Господь дарував людині в Раю.
З тих пір людство пройшло довгими тернистими шляхами. Але Господь не полишив Свого найкращого творіння — людини, і ще в Раю, перед вигнанням, Він сказав, що сім’я жони зітре главу змія. Що буде Преблагословенна Діва Марія, Яка народить Спасителя світу, Який знищить гріх, і знову введе людину в Рай.
Господь карає людину як люблячий Батько, адже кожна провина, якщо вона не відчута дитиною, творінням, вона ніколи не зможе зцілитися. Рана, яку не оброблять болючими речовинами, ніколи не загоїться. Мусить відбутися щось таке, що повинно переродити людську душу. От саме до переродження нашої душі Господь і прикликає нас щороку напередодні Святої Пасхи, у Святу Чотиридесятницю. Закликає пройти поприще посту, щоб віддати десятину своїх почуттів і самого себе на служіння Богу, — попостившись, помолившись, прийнявши Святі Таїнства Його Плоті і Крові.
У сьогоднішньому читанні Канону ми проглянули історію від виходу людей з Едемського саду і до певного проміжку часу, до Іллі Пророка, який зійшов на Небо завдяки своїй праведності, будучи безгрішним по Божій благодаті. Господь вів людину цими шляхами, надаючи приклади покаяння. Такі приклади покаяння є і в Каноні Андрія Критського, які ми читали. Ми проглянули історію, побачили, на кого нам потрібно бути схожими, і на кого наша душа не повинна походити. Вона не повинна уподібнюватися Єві, а також тим персонажам Вітхого Завіту, які відторгали Бога. Душа повинна уподібнюватися тим зразкам благочестя, які ведуть нас до Бога, до Його пізнання.
На прикладі гріхопадіння і покаяння Давида творець канону преподобний Андрій Критський говорить, що немає гріха, якого б не простив Милосердний Господь. Ми сприймаємо цю його науку, і кожен із нас зі словами «Помилуй мене, Боже, по великій Твоїй милості!» просить у Бога прощення своїх гріхів.
Прощення гріхів можливе тоді, коли ми прощаємо гріхи один одному. Вчора ми, сподіваюсь, нелицемірно попросили один у одного прощення і, надіємось, що так же Господь простить і нас. У молитві Господній Спаситель учить нас молитися до Бога: «И остави нам долги наши якоже и мы оставляем должником нашим».
Отже, Бог настільки простить нам наші провини і наші гріхи, наскільки ми матимемо чисте серце і душевний порив простити свого ближнього. Простити нелицемірно, простити не тому, що так прийнято. Простити — значить вирвати із свого серця ту злобу, яка в ньому була, простити так, щоб не залишилося пам’яті про той гріх, який нам зробив наш брат. І, одночасно, надіятися на милість Божу, що і його серця Господь торкнеться і наш брат простить нас.
У ці перші дні Святого посту прошу у всіх вас пробачення за мої вільні чи невільні гріхи! Хай Господь простить і вас, і благословить.
Бажаю всім достойно пройти поприще Великого посту, щоби, дійшовши до його кінця, отримати результат, отримати поєднання з Богом. Щоб наш піст став місточком, по якому ми знову повертаємося до Бога через прірву, що нас із Ним розділяє. У цьому нехай Господь допоможе усім нам! Амінь.
.gif)
