Нагадаємо, що 7 по 10 травня архієпископ Львівський і Галицький Августин очолював делегацію Української Православної Церкви, яка презентувала унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія в храмах Православної Автокефальної Церкви у Польщі, у тому числі – на батьківщині одного з переписувачів книги. Проект є важливим етапом співпраці Митрополії Української Православної Церкви, Міжнародного благодійного фонду «Кафедральний собор на честь Воскресіння Христового» та Національної академії наук і Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

- Так, Львівсько-Галицькій єпархії нашої Церкви влада не виділяє землю вже близько 17 років. Зараз начебто процес пішов, але місцеві депутати не сприяють нашій справі, оскільки більшість їх взагалі не сприймають нашу Церкву. Їх мотивація, звичайно, є не християнською, а більше – політичною, націоналістичною. Прикро, ганебно, але це – такі сьогоднішні реалії.

У нас у Львові є більше двох десятків розкольницьких храмів, є і наш канонічний православний собор на честь святого Георгія Побідоносця – невеличкий, який виконує роль кафедрального, є також дві інші парафії. Так ось, представники розкольницьких церков інколи мені кажуть: владико, навіщо будувати кафедральний собор у Львові, якщо скоро всі Церкви об’єднаються? 

Але ж, якщо припустити таку ситуацію навіть гіпотетично, то у Львові немає такого храму, який міг би стати кафедральним. Отже, за будь-якої ситуації зводити кафедральний собор у нашому місті треба.

Що до Києва, то Володимирський собор, який нині захоплений Київським патріархатом, є, звичайно, храм величний і гідний. Однак, беззаперечно, сьогодні вже і в столиці треба зводити собор ще більший, який би відповідав сучасності. Адже кожна епоха має свої вимоги до храмової архітектури. Колись, за давніх часів, коли в Києві не було багатоповерхівок навколо Володимирського собору, то ця святиня справді возвеличувалась над стольним градом.

 

 

- Подекуди сектанти і мені зауважують: мовляв, ось у вас золото блищить у храмі, але ж Бог не шукає цього, Йому потрібна краса душевна. Я їм відповідаю: «Почекайте! Ваші жінки, шановні панове протестантські проповідники, носять золоті обручки, сережки, і посуд у вас дома, мабуть, гарний, золочений, і фарфор, і кришталь є? А чому ж Богу не хочете дати щось гарне? Самі користуєтеся і золотом, яке Бог створив, й іншим, а Богу не хочете віддавати оту десятину від коштовностей, тієї ж архітектури, тощо.

А все, що ми приносимо в церкву від урожаю, від нашого достатку і наших талантів, і є та десятина!» Тоді мої опоненти замовкають і не сперечаються.

Отак і в Києві: можливо, вже сам час вимагає, маючи таку столичну архітектуру, щоб головний собор нашої Церкви був зведений заново. Адже навіть чудовий Володимирський собор, якби він був повернений в лоно канонічної Церкви, виглядає лише гарною парафіяльною церквою. А кафедральний собор дійсно має відповідати сучасним архітектурним вимогам, щоб на фоні столичних багатоповерхівок він не був блідим.

 

 

- Коли починається дискусія чи хтось висловлює незадоволення тим, що зараз розпочинається побудова Кафедрального собору, - мовляв, криза,труднощі, хіба зараз до цього? - то мені на думку приходить ситуація з побудовою Храму Христа Спасителя у Москві. Ми були присутні, коли Патріарх Алексій на питання:  чи не краще гроші, які мають витратити на цей помпезний храм, витратити на монастирі і храми? – відповів: «Ті люди, які готові дати гроші саме на цей храм, навряд чи виділять кошти для відновлення периферійних храмів. І їм за це дорікнути не можна, бо це справа доброхітна».

 Це – перше. По-друге: є різна шкала цінностей – матеріальних і духовних. Я добре знаю історію Галичини, Волині, і минуле свідчить, що князі, коли починали будувати міста, коли стверджували свої князівства, то спали на соломі, але при цьому будували храми – тобто починали облаштовувати свої володіння саме з цього. Вважаю, що нормальна людина не може заперечувати проти  побудови Кафедрального собору.

 

- Як на мене, віруюча людина розуміє, що Господь нам так просто нічого не попускає. Мабуть, тут діяло Провидіння Боже, щоб цей намір Церкви визрів у всіх аспектах – в ідеї, архітектурі, громадському сприйнятті.

Можливо, саме зараз, у часи кризи, Господь дозволив розпочати цю справу, щоб побачити: а наскільки ми любимо Бога? Адже коли був так званий розквіт економіки – умовно кажучи – коли було багато благодійників, які могли давати мільйони, тоді Господь не дозволяв будувати цей величний собор.

А тепер буде справжня перевірка людей на щирість, жертовність, бо одна справа, коли ти даєш гроші від надлишку, - й інша, коли це буде лепта вдовиці, коли благодійнику, який ще два-три роки тому вважав певні гроші невеликими, тепер пожертвувати навіть цю суму на собор буде жаль…  

Вірю, що Кафедральний собор у Києві буде зведений обов’язково, і наші парафіяни у Львові, які теж не мають свого кафедрального собору, все одно збирають посильні кошти на зведення головного собору Церкви в столиці. Львів теж вносить у цю благу справу свою часточку. Бо це будується не просто київський кафедральний собор, - а собор для всієї України.