«Від мудрості Божої – до мудрості людської»: митрополит Черкаський і Каневський Софроній про майбутній кафедральний собор і древню Софію Київську
«Сьогодні зводимо собор, в якому люди будуватимуть свої особисті храми душі. Дай Бог, щоб собор зводився й не руйнувався людьми...»
Нещодавно на Софійській площі столиці відбулись державні урочистості з нагоди 1000-річчя Софії Київської. З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира Українську Православну Церкву представляли на святі митрополит Черкаський і Каневський Софроній, єпископи Макарівський Іларій та Броварський Феодосій, а також голова Синодального відділу «Церква і культура» УПЦ ігуменя Серафима (Шевчик), настоятелька Одеського Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря.
Після урочистостей владика Софроній, відповідальний від Священного Синоду УПЦ за будівництво Свято-Воскресенського Кафедрального собору в Києві, дав експрес-інтерв’ю кореспонденту :
- Ваше Високопреосвященство, як архієрей, котрий звів у Черкасах кафедральний собор, Ви опікуєтесь зведенням головного собору Української Православної Церкви. Безумовно, це справа важка й відповідальна. Але зараз Ви перебуваєте у древній Софії Київській. Як Вам бачиться будівництво нинішнє і минуле?
- Скажу так, що побудова Софії Київської й сучасного кафедрального собору – дві великі різниці. По-перше, відрізняються технологія й технічний прогрес, які зараз є в будівництві. Адже раніше все будували вручну, до того ж інколи – взагалі без проектів. Бо ж на той час будівничий мав креслення в голові, і зводив собор так, як він його бачив, як він його відчував. А таких креслень, як зараз, тоді принципово не було. Можливо, якісь наброски й були в головного будівельника, але він був сам собі і будівельник, і кресляр.
А сьогодні… Тут спочатку проектують, цілі інститути працюють, і вже потім починають будувать.
Причому, раніше зводили святині більшою мірою, як кажуть, через «наитие». Будували, як Господь казав. Якщо будівельнику треба було щось робити, то він молився і йому відкривалось Духом Святим. Це я вам кажу як будівельник, який сам відчував це під час зведення собору.
Отже, різниця надзвичайно велика. Тепер привезли бетон, залили його і – готово. А тоді треба було все робити вручну, все співставити – і цеглинку, й камінець, і мозаїку…
- Кафедральний собор на честь Воскресіння Христового Церква нині бачить як Софію Київську 21 століття…
- Поживемо – побачимо, на все воля Божа. Сьогодні зводимо собор, в якому люди будуватимуть свої особисті храми душі. Дай Бог, щоб собор зводився й не руйнувався людьми. Тому що у нас, знаєте, відбулась велика катастрофа. Коли язичники руйнували храми – це одне питання, а коли святиню знищували самі християни, - оце дуже страшно.
Але, як бачите, Господь змилувався за молитвами нашого віруючого народу. Дозволю собі сказати, що в історії людства було два вибраних народи. Перший – ізраїльський народ, від Авраама, який по обітниці Господа мав народити Месію. Другий вибраний народ – теж від Авраама. Від коліна Сімового народився Месія, а від Іафета пішла народність, яка тепер називається «слов’яни» – в більшості своїй – православні. Саме вони покликані Богом в чистоті зберегти науку, яку Господь приніс на землю. Тобто один народ родив, другий зберігає те, що предоставив народ, народжений для спасіння людства. Наша велика в тому заслуга, і тому Господь змилостився. Дивіться, якими темпами йде оновлення по всій Україні, яке будівництво храмів! Це надзвичайно велика справа. Важливо й те, що маємо неперевершені святині.
- І все ж таки сумно дивитись на храми древньої обителі – без богослужінь, на Собор Київських Митрополитів – без нинішнього Предстоятеля…
- Звичайно, якби все це було повернуто Церкві, з цього була б користь для всіх, і в тому числі – для становлення державності в Україні. Софію треба розуміти не тільки як історичну цінність, а як надзвичайну значимість для теперішнього суспільства. Якби святиня була повернута Церкві, то й керівництву нашому додалося б мудрості, причому не одному, а всім одразу. Бо від мудрості Божої – до мудрості людської…
.gif)
